Угорські благодійники організували спортивний табір у Великодоброньському дитячому будинку

Каритативний посол благодійного забігу «Ми однієї крові», очільниця одноіменного благодійного фонду Ангела Ґуї вже протягом багатьох років організовує національні й транскордонні благодійні та просвітницькі кампанії. Цього разу пані посол організувала п’ятиденний спортивний табір на базі Дитячого будинку милосердя «Добрий самаритянин», що у Великій Доброні.

Ангела Ґуї разом із кількома друзями наприкінці серпня організувала п’ятиденний спортивний табір у Великодобронському реформатському Дитячому будинку милосердя «Добрий самаритянин» для вихованців закладу та мешканців Будинку соціального захисту дітей ім. Святого Михайла села Ратівці Ужгородського району. Ми навідалися до літнього табору на другий день його роботи, щоби ознайомитися із різноманітною програмою, яку підготували для його учасників. Пані Ангелу ми зустріли на спортивному полі, де саме тривала мініестафета, після завершення якої мали можливість поспілкуватися.

– Спортивний табір організовуємо втретє. Торік корективи в наші плани вніс коронавірус, літній табір довелося перенести на осінь, а цього року – війна. Насправді часто доводиться змінювати плани, але ми бачимо, що це дійсно має сенс, адже ми привозимо допомогу і це дуже важливо. Чотири роки тому нам удалося зібрати рекордну суму на котел, завдяки чому діти не замерзли взимку. Але ми також створюємо враження, що не менш важливо, діти разом борються, працюють у команді, до того ж, усе це в рамках спорту. Адже вони пізнають, що варто ставити цілі, варто боротися. Спорт — це засіб, за допомогою якого, можливо, можна протоптати стежки і духовної боротьби. Крім того, діти щороку отримують нову пару спортивного взуття від мене та від тих, хто допомагає моєму фонду. Піти в магазин і купити 100 пар взуття – це неважка справа. Так, на це потрібні гроші, але якщо замислитися, будь-хто може зібрати таку суму. Але взуття, яке ми привозимо їм у рамках спортивного табору ми, хто регулярно повертається вже протягом 6 років, має інший посил. Адже вони знають, що з ними пов’язані спогади, що ми будемо мати спільні враження, що в цьому взутті вони не тільки будуть бігати по колу, а змагатися, ставати на п’єдестал, долати стежини душевної боротьби, – каже пані Ангела за сльозами на очах.

Цього року з нами приїхала молода студентка Юлія Бота з Будапешта, яка навчається на спеціального педагога і в майбутньому планує працювати з дітьми, які живуть з аутизмом, і погодилася бути тут протягом усього табору.

– Це дуже цікаво, адже діти не знають, що вона вивчає, але саме діти з особливими потребами були першими, котрі не відпускали її руку. Саме вони її знайшли, і вона змогла залучити їх до змагань, і вони також беруть участь в іграх, — розповідає пані Ангела та представляє 21-річну дівчину, яка тим часом приєдналася до розмови.

– Я вивчаю спеціальну педагогіку, яка тут представлена ​​в широкому спектрі. З одного боку, мені це цікаво, з іншого, намагаюся трішки скористатися цим, спілкуватися з дітьми, що мені дуже подобається. Я потрапила сюди через Ангелу, познайомився з нею рік тому, ми почали разом бігати, і вона багато розповідала мені про те, як все тут виглядає. Я мала приїхати ще минулого року, але лише тепер удалося.

Поїздка до країни, де триває війна, не налякала Юлію, за її словами, тут вона дізналася багато нового, що хотіла записати. І розпочала, але виявилося, що не зможе все записати.

– Ми говорили про війну, про те, як усе починалося, і я зрозуміла, що мої знання зовсім неповні. Інше, про що я багато дізналася, це те, як важко утримувати такий заклад, і що є люди, які можуть це робити. Кожен вихователь, співробітник, який тут працює, – неймовірна людина, я навіть не розумію, як вони це роблять. Все це я заберу із собою, згадуватиму, що є люди, які присвячують цьому свої будні, навіть життя! І ставлення дітей, що навіть незважаючи на всі жахи, які вони пережили, вони щасливі й рухаються далі. Вони дуже по-різному опрацьовують своє минуле, у кожного це виходить по-різному. Для мене дуже показово, що рано чи пізно вони знаходять ці стратегії, – підкреслила студентка. За її словами, це не останній її візит, діти вже зробили замовлення на дні народження, тож їй доведеться якось повернутися у грудні, а потім ще й іншим разом, коли зможе.

Під час розмови зазначалося, що увагу цих дітей важче довго утримувати, але це вже не створює труднощів під час організації табору.

– Якби ми вранці розпочали спортивні змагання, а ввечері оголошували результати, опівдні на полі вже не було б жодної дитини, бо це для них нудно. Але якщо зробити все в темпі, коли змагання триває недовго, ми анонсуємо наступне, і вони знають, що через годину-півтори ми оголосимо результати, то вони залишаються до кінця, не втрачають мотивації. Ми засвоїли це і беремо до уваги, коли організовуємо програму табору. Вже знаємо, як залучити всіх у процес. До прикладу, щоранку день розпочинається з пробіжки, і ті, хто не може долучитися через певні вади, рахують подолані кола.

– Це дрібниці, але дуже важливі, до того ж, робимо таке для цих дітей у тіні війни, – підкреслила Ангела Гуї.

У Велику Добронь разом із нею приїхала і Каталін Балатоні, лауреат премії «Жінки за Угорщину», яка започаткувала та веде фольклорний танцювальний рух у Карпатському басейні. Вона погодилася викладати дітям народні танці в кількох вікових групах. Діти танцювали, співали, грали.

– Каталін Балатоні приїхала разом із чоловіком, який хотів бути корисним. Виявляється, він може все полагодити. В дитячому будинку багато велосипедів, але мало чоловічих рук. Тож Ґерґей Будаї провів ревізію та полагодив ті, котрі ще підлягали ремонту.

Участь у заходах взяли і вихованці ратівецького Будинку соціального захисту дітей.

– Вони теж припали до серця, вчора були тут на народних танцях, а в п’ятницю приїдуть на футбольний турнір, будуть з нами пекти сало біля багаття. У них багато ентузіазму, особливо приємно, що вони долучаться до благодійного забігу, котрий відбудеться наприкінці вересня й організовується з нагоди цьогорічного року пам’яті Петефі. Забіг стартує з Кішкереша, рідного міста Петефі, і завершиться за 500 кілометрів, у Колто, у замку Телекі, де він з дружиною Юлією провів свій медовий місяць. Орендуємо окремий автобус, щоби ті, хто зможе, з обох закарпатських дитячих будинків були там і добігли до фінішу з нами.

Незважаючи на те, що забігу на Закарпаття не буде, вони будуть із нами. Участь у забігу візьмуть близько 150 вихованців із 5-6 дитячих будинків. Традиційно долучиться і посол доброї волі Аніта Герцег. А Держсекретар із питань національної політики Арпад Янош Потапі не лише стартує з нами, а пробіжить напівмарафон, тож, незважаючи на те, що Держсекретар не може приїхати на Закарпаття (заборона діятиме ще рік), у Колто зустрінеться з дітьми з Великої Доброні та Ратівців, – ділиться подробицями Ангела Гуї.

Йожеф Форінтош також регулярно приїздить до Великої Доброні, крім того, вже багато років поспіль бере участь в організації благодійних забігів ««Ми однієї крові». У травні, коли вже багато хто виїхав, він провів тиждень на Закарпатті, займався з дітьми.

– Я знаю Ангелу 7-8 років, багато працював із нею з моменту заснування фонду, здебільшого займаюся організацією спортивних заходів і таборів. Перед від’їздом я порахував штампи в паспорті, це моя 10-та поїздка. Відчуваю, що і надалі буду приїжджати регулярно, – каже Йожеф.

Вперше він відвідав Закарпаття у 2018 році в рамках благодійного забігу з нагоди відкриття Центру медико-соціальної реабілітації дітей імені Святого Михайла у селі Ратівці, де також були присутні перші леді Аніта Герцег і Марина Порошенко.

– Ми жили на базі Великодоброньського дитячого будинку, саме тоді стало зрозуміло, що я буду приїжджати регулярно. Щоразу приїжджаємо з повністю запакованим багажником. Це в першу чергу матеріальні речі. Але ми привозимо ще щось, що лежить не в багажнику, а в іншому місці – всередині нас. Однак щоразу, коли я їду звідси, відчуваю, що везу додому щось набагато більше. Приїзд сюди – це подарунок, що його важко описати, – каже Йожеф Форінтош і наголошує, що цього року вони обов’язково повинні приїхати знову, адже щоразу, коли вони приїздять, повинні пообіцяти, що приїдуть знову, а також сказати коли. Не можна просто сказати – потім, слід назвати дітям конкретний час.

Незважаючи на спеку, дні минали змістовно. Відбувся футбольний турнір, влаштували змагання, ходили в ліс. Були і кінопокази під відкритим небом із великою кількістю попкорну. Все це викликало щасливі посмішки на обличчях вихованців дитячого будинку.

Наприкінці табору організатори зазначили, що отримали більше радості, ніж подарували. Ці моменти однозначно варті того, щоби гори перевертати!

«Настав і момент прощання. Ми отримали 85 дівчачих обіймів, по кілька разів. Наші очі в сльозах, але серце радіє. Тому що, зрештою, справа не в тому, що у вас є і чого ви досягли, а в тому, кого ви підняли, кого зробили кращим, кому допомогли, як любили. У всякому разі, останні п’ять днів точно були присвячені справам любові», – написала Ангела Гуї у своєму дописі перед від’їздом.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap