В Антарктичному льодовому марафоні Сільвія Любич посіла шосте місце в загальному заліку, Міклош Рошкович фінішував п’ятим у шестиденних змаганнях, до яких долучилися 43 учасників з 23 країн, зокрема десятеро жінок.
Як ідеться на офіційному сайті змагань, 48-річна Любич подолала понад 197 км в екстремальних умовах, а в четвер, останнього дня змагань, пробігла найдовшу дистанцію – 50,4 км, таким чином посівши шосте місце в загальному заліку.
Міклошу Рошковічу вдалося подолати 200 км і фінішувати в Антарктичному марафоні п’ятим. Найбільшу дистанцію пробіг американець Метью Кавано – 236,7 км.
Враженнями від марафону Сільвія Любич поділилася на своїй сторінці в соцмережах. За її словами, тривалість забігів завжди визначалася погодними умовами, і часто було невідомо, як довго учасники зможуть продовжувати змагання на визначеному маршруті.
Півтора місяця тому спортсменка завершила змагання Moab 240 challenge в американській пустелі, де фінішувала третьою, подолавши 383 км.
Сьогодні команда велоакробатів з Великих Берегів разом з наставниками Тихомиром та Надією Гейці виїжджають в Угорщину для участі у відкритій першості країни з велоспорту.
“У зв’язку зі складною ситуацією в Україні та відсутністю провідних спортсменів, які вже завойовували найвищі нагороди чемпіонату Європи, спочатку не мали наміру їхати на першість,- розповідає Тихомир Гейці.- Але, це – ювілейні, двадцяті за ліком, змагання, тому вирішили все-таки взяти у них участь.”
Справді, команду покинули срібні призери першості континенту Клара Панна Зан Фабіан, котра поступила в один із вишів Будапешта, і Себастьян Гей, що став студентом ЗУІ. З іменитих залишилися лише Крістіна Копор, яка увійшла вдесятку кращих велоакробатів Європи. Крім неї, на змагання сьогодні їдуть Даніел Шош з Великих Берегів та Станіслав Боднар, Юрій Левко і Максим Маргітич з Нижніх Реміт. Сподіваємось, що на “обкатці” вони теж зуміють показати непогані результути чого їм і бажаємо!
Попри берегівчан, на чемпіонаті виступлять кращі представники цього виду спорту з Німеччини, Чехії, Словаччини, Перу, Португалії і, звичайно, господарі. Судитимуть поєдинки досвідчені арбітри зі Швейцарії та Німеччини.
Каритативний посол благодійного забігу «Ми однієї крові», очільниця одноіменного благодійного фонду Ангела Ґуї вже протягом багатьох років організовує національні й транскордонні благодійні та просвітницькі кампанії. Цього разу пані посол організувала п’ятиденний спортивний табір на базі Дитячого будинку милосердя «Добрий самаритянин», що у Великій Доброні.
Ангела Ґуї разом із кількома друзями наприкінці серпня організувала п’ятиденний спортивний табір у Великодобронському реформатському Дитячому будинку милосердя «Добрий самаритянин» для вихованців закладу та мешканців Будинку соціального захисту дітей ім. Святого Михайла села Ратівці Ужгородського району. Ми навідалися до літнього табору на другий день його роботи, щоби ознайомитися із різноманітною програмою, яку підготували для його учасників. Пані Ангелу ми зустріли на спортивному полі, де саме тривала мініестафета, після завершення якої мали можливість поспілкуватися.
– Спортивний табір організовуємо втретє. Торік корективи в наші плани вніс коронавірус, літній табір довелося перенести на осінь, а цього року – війна. Насправді часто доводиться змінювати плани, але ми бачимо, що це дійсно має сенс, адже ми привозимо допомогу і це дуже важливо. Чотири роки тому нам удалося зібрати рекордну суму на котел, завдяки чому діти не замерзли взимку. Але ми також створюємо враження, що не менш важливо, діти разом борються, працюють у команді, до того ж, усе це в рамках спорту. Адже вони пізнають, що варто ставити цілі, варто боротися. Спорт — це засіб, за допомогою якого, можливо, можна протоптати стежки і духовної боротьби. Крім того, діти щороку отримують нову пару спортивного взуття від мене та від тих, хто допомагає моєму фонду. Піти в магазин і купити 100 пар взуття – це неважка справа. Так, на це потрібні гроші, але якщо замислитися, будь-хто може зібрати таку суму. Але взуття, яке ми привозимо їм у рамках спортивного табору ми, хто регулярно повертається вже протягом 6 років, має інший посил. Адже вони знають, що з ними пов’язані спогади, що ми будемо мати спільні враження, що в цьому взутті вони не тільки будуть бігати по колу, а змагатися, ставати на п’єдестал, долати стежини душевної боротьби, – каже пані Ангела за сльозами на очах.
Цього року з нами приїхала молода студентка Юлія Бота з Будапешта, яка навчається на спеціального педагога і в майбутньому планує працювати з дітьми, які живуть з аутизмом, і погодилася бути тут протягом усього табору.
– Це дуже цікаво, адже діти не знають, що вона вивчає, але саме діти з особливими потребами були першими, котрі не відпускали її руку. Саме вони її знайшли, і вона змогла залучити їх до змагань, і вони також беруть участь в іграх, — розповідає пані Ангела та представляє 21-річну дівчину, яка тим часом приєдналася до розмови.
– Я вивчаю спеціальну педагогіку, яка тут представлена в широкому спектрі. З одного боку, мені це цікаво, з іншого, намагаюся трішки скористатися цим, спілкуватися з дітьми, що мені дуже подобається. Я потрапила сюди через Ангелу, познайомився з нею рік тому, ми почали разом бігати, і вона багато розповідала мені про те, як все тут виглядає. Я мала приїхати ще минулого року, але лише тепер удалося.
Поїздка до країни, де триває війна, не налякала Юлію, за її словами, тут вона дізналася багато нового, що хотіла записати. І розпочала, але виявилося, що не зможе все записати.
– Ми говорили про війну, про те, як усе починалося, і я зрозуміла, що мої знання зовсім неповні. Інше, про що я багато дізналася, це те, як важко утримувати такий заклад, і що є люди, які можуть це робити. Кожен вихователь, співробітник, який тут працює, – неймовірна людина, я навіть не розумію, як вони це роблять. Все це я заберу із собою, згадуватиму, що є люди, які присвячують цьому свої будні, навіть життя! І ставлення дітей, що навіть незважаючи на всі жахи, які вони пережили, вони щасливі й рухаються далі. Вони дуже по-різному опрацьовують своє минуле, у кожного це виходить по-різному. Для мене дуже показово, що рано чи пізно вони знаходять ці стратегії, – підкреслила студентка. За її словами, це не останній її візит, діти вже зробили замовлення на дні народження, тож їй доведеться якось повернутися у грудні, а потім ще й іншим разом, коли зможе.
Під час розмови зазначалося, що увагу цих дітей важче довго утримувати, але це вже не створює труднощів під час організації табору.
– Якби ми вранці розпочали спортивні змагання, а ввечері оголошували результати, опівдні на полі вже не було б жодної дитини, бо це для них нудно. Але якщо зробити все в темпі, коли змагання триває недовго, ми анонсуємо наступне, і вони знають, що через годину-півтори ми оголосимо результати, то вони залишаються до кінця, не втрачають мотивації. Ми засвоїли це і беремо до уваги, коли організовуємо програму табору. Вже знаємо, як залучити всіх у процес. До прикладу, щоранку день розпочинається з пробіжки, і ті, хто не може долучитися через певні вади, рахують подолані кола.
– Це дрібниці, але дуже важливі, до того ж, робимо таке для цих дітей у тіні війни, – підкреслила Ангела Гуї.
У Велику Добронь разом із нею приїхала і Каталін Балатоні, лауреат премії «Жінки за Угорщину», яка започаткувала та веде фольклорний танцювальний рух у Карпатському басейні. Вона погодилася викладати дітям народні танці в кількох вікових групах. Діти танцювали, співали, грали.
– Каталін Балатоні приїхала разом із чоловіком, який хотів бути корисним. Виявляється, він може все полагодити. В дитячому будинку багато велосипедів, але мало чоловічих рук. Тож Ґерґей Будаї провів ревізію та полагодив ті, котрі ще підлягали ремонту.
Участь у заходах взяли і вихованці ратівецького Будинку соціального захисту дітей.
– Вони теж припали до серця, вчора були тут на народних танцях, а в п’ятницю приїдуть на футбольний турнір, будуть з нами пекти сало біля багаття. У них багато ентузіазму, особливо приємно, що вони долучаться до благодійного забігу, котрий відбудеться наприкінці вересня й організовується з нагоди цьогорічного року пам’яті Петефі. Забіг стартує з Кішкереша, рідного міста Петефі, і завершиться за 500 кілометрів, у Колто, у замку Телекі, де він з дружиною Юлією провів свій медовий місяць. Орендуємо окремий автобус, щоби ті, хто зможе, з обох закарпатських дитячих будинків були там і добігли до фінішу з нами.
Незважаючи на те, що забігу на Закарпаття не буде, вони будуть із нами. Участь у забігу візьмуть близько 150 вихованців із 5-6 дитячих будинків. Традиційно долучиться і посол доброї волі Аніта Герцег. А Держсекретар із питань національної політики Арпад Янош Потапі не лише стартує з нами, а пробіжить напівмарафон, тож, незважаючи на те, що Держсекретар не може приїхати на Закарпаття (заборона діятиме ще рік), у Колто зустрінеться з дітьми з Великої Доброні та Ратівців, – ділиться подробицями Ангела Гуї.
Йожеф Форінтош також регулярно приїздить до Великої Доброні, крім того, вже багато років поспіль бере участь в організації благодійних забігів ««Ми однієї крові». У травні, коли вже багато хто виїхав, він провів тиждень на Закарпатті, займався з дітьми.
– Я знаю Ангелу 7-8 років, багато працював із нею з моменту заснування фонду, здебільшого займаюся організацією спортивних заходів і таборів. Перед від’їздом я порахував штампи в паспорті, це моя 10-та поїздка. Відчуваю, що і надалі буду приїжджати регулярно, – каже Йожеф.
Вперше він відвідав Закарпаття у 2018 році в рамках благодійного забігу з нагоди відкриття Центру медико-соціальної реабілітації дітей імені Святого Михайла у селі Ратівці,де також були присутні перші леді Аніта Герцег і Марина Порошенко.
– Ми жили на базі Великодоброньського дитячого будинку, саме тоді стало зрозуміло, що я буду приїжджати регулярно. Щоразу приїжджаємо з повністю запакованим багажником. Це в першу чергу матеріальні речі. Але ми привозимо ще щось, що лежить не в багажнику, а в іншому місці – всередині нас. Однак щоразу, коли я їду звідси, відчуваю, що везу додому щось набагато більше. Приїзд сюди – це подарунок, що його важко описати, – каже Йожеф Форінтош і наголошує, що цього року вони обов’язково повинні приїхати знову, адже щоразу, коли вони приїздять, повинні пообіцяти, що приїдуть знову, а також сказати коли. Не можна просто сказати – потім, слід назвати дітям конкретний час.
Незважаючи на спеку, дні минали змістовно. Відбувся футбольний турнір, влаштували змагання, ходили в ліс. Були і кінопокази під відкритим небом із великою кількістю попкорну. Все це викликало щасливі посмішки на обличчях вихованців дитячого будинку.
Наприкінці табору організатори зазначили, що отримали більше радості, ніж подарували. Ці моменти однозначно варті того, щоби гори перевертати!
«Настав і момент прощання. Ми отримали 85 дівчачих обіймів, по кілька разів. Наші очі в сльозах, але серце радіє. Тому що, зрештою, справа не в тому, що у вас є і чого ви досягли, а в тому, кого ви підняли, кого зробили кращим, кому допомогли, як любили. У всякому разі, останні п’ять днів точно були присвячені справам любові», – написала Ангела Гуї у своєму дописі перед від’їздом.
Дмитро Мага увійшов до «золотої» когорти українців, які нещодавно підкорили вершину турніру Борнеміcа в Угорщині.
Уродженець невеликого села Соломоново Закарпатської області, він виявився найсильнішим боксером у категорії 71 кілограмів та здобув одну з найшвидших перемог на турнірі, здолавши свого опонента через півхвилини після початку бою.
Про враження від одного з найстаріших турнірів Європи, найзаповітнішу мрію та цілі на рік, що минає, вісімнадцятирічний боксер розповів у інтерв’ю офіційному сайту Федерації боксу України.
– Дмитре, вітаємо тебе з перемогою на турнірі в Угорщині. Твої враження від змагань?
– Щиро дякую за привітання. Мене сповнюють приємні та позитивні емоції, адже я не лише переміг, а й вкотре усім довів, що українці – сильний та непохитний народ. Для мене є великою честю представляти Україну на європейській арені.
– Розкажи, як ти готувався до цього турніру?
– На превеликий жаль, в мене було дуже мало часу для підготовки до цього турніру. Я тренувався самостійно, з моїми друзями із БСФК. Однак це не завадило мені підійти до турніру в хорошій формі. Дякую всім тим людям, хто допоміг мені підготуватися до змагань. Без їхньої допомоги було б складно підкорити вершину турніру в Угорщині.
– Як оціниш рівень своїх суперників? З ким найважче було боксувати і чому?
– Найважче мені довелося у фіналі. Казах Сигиндик Базар виявився незручним суперником, який моментами демонстрував «брудний» бій. Попри це, мені вдалося намацати його слабкі сторони і довести бій до перемоги. Також мені довелося непросто у півфіналі. У цьому бою мною правило прагнення представити України у «золотому» поєдинку. Власне, саме завдяки цьому я переміг. Натомість, найлегшим суперником був угорець Петер Дунащік, якого я переміг уже на тридцятій секунді чвертьфінального поєдинку…
– Кому присвячуєш свою перемогу?
– Свою золоту медаль я присвячую сім’ям загиблих Героїв та кожній матері, яка не дочекалася свого сина з фронту. Завдяки їхнім синам-Героям, ми маємо змогу жити і сподіватися на світле майбутнє.
– Чого тобі зараз найбільше хочеться?
– Найбільше моє прагнення – почути від президента України, що на нашій землі знову запанували мир та спокій.
– Які особисті цілі ставиш для себе на 2022 рік?
– Оскільки збірна України вкотре довела, що вона одна з найсильніших боксерських країн у світі, ставлю собі за мету представляти цю неймовірну країну на чемпіонаті світу. На цьому турнірі я докладу максимум зусиль, щоб над п’єдесталом залунав гімн України.
– Про що мрієш в боксі?
– Моя мрія – увійти в історію українського боксу, стати прикладом для підростаючого покоління.
Футбольний клуб «Ференцварош» допомагає майже сотні українських молодих спортсменів вікової групи від U13 до U19.
Із березня ФК надає можливість дітям-біженцям займатися на базі свого спортивного центру, де з ними чотири рази на тиждень займаються тренери футбольної академії.
Крім того, «Ференцварош» забезпечує дітей усім необхідним для життя та занять спортом, від засобів гігієни до спортивного інвентарю, інформує футбольний клуб.
У вівторок зокрема, окрім тренування, дітям організували дозвілля поза межами поля – екскурсію в Базиліку святого Іштвана, яку провів колишній гравець ФК «Ференцварош» Йожеф Банкі.
«Футбольний клуб завжди допомагає, де може. Сьогодні я бачив дітей із сяючими очима, яким, вважаю, вдалося щось передати, з минулого Ференцвароша, теперішнього, його духовності», – зазначив на заході Банкі.
У рамках екскурсії, до якої долучилося близько півсотні дітей, відвідали також будапештську синагогу на вулиці Догань.
Голова Асоціації єврейських громад Угорщини Андраш Гейслер, звертаючись до українських дітей, повідомив, що організація та футбольний клуб підтримують дружній зв’язок.
Екскурсію завершили нетрадиційною піцца-паті в синагозі, яка розташована на вулиці Румбах.
29 квітня 1992-го року… 30 років тому, саме цього дня відбувся перший матч національної футбольної збірної України, який вона зіграла проти збірної Угорщини. Місцем проведення гри став стадіон «Авнгард» у місті Ужгород.
[type] => post [excerpt] => 29 квітня 1992-го року… 30 років тому, саме цього дня відбувся перший матч національної футбольної збірної України, який вона зіграла проти збірної Угорщини. Місцем проведення гри став стадіон «Авнгард» у місті Ужгород. [autID] => 10 [date] => Array ( [created] => 1651412880 [modified] => 1651411629 ) [title] => 30 років тому в Ужгороді відбувся історичний футбольний матч між збірними України та Угорщини. ВІДЕО [url] => https://sport.karpat.in.ua/?p=8432&lang=uk [status] => publish [translations] => Array ( [hu] => 8428 [uk] => 8432 ) [aut] => nyesi [lang] => uk [image_id] => 8429 [image] => Array ( [id] => 8429 [original] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan.jpg [original_lng] => 139783 [original_w] => 1200 [original_h] => 675 [sizes] => Array ( [thumbnail] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan-150x150.jpg [width] => 150 [height] => 150 ) [medium] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan-300x169.jpg [width] => 300 [height] => 169 ) [medium_large] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan-768x432.jpg [width] => 768 [height] => 432 ) [large] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan-1024x576.jpg [width] => 1024 [height] => 576 ) [1536x1536] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan.jpg [width] => 1200 [height] => 675 ) [2048x2048] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan.jpg [width] => 1200 [height] => 675 ) [full] => Array ( [url] => https://sport.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2022/05/zoltan.jpg [width] => 1200 [height] => 675 ) ) ) [video] => [comments_count] => 0 [domain] => Array ( [hid] => sport [color] => purple [title] => Спорт ) [views_count] => 1306 [_thumbnail_id] => 8429 [_edit_lock] => 1651400830:10 [_oembed_3bf06b7cba6bb62e54e78158bdb80006] => [_oembed_time_3bf06b7cba6bb62e54e78158bdb80006] => 1651400802 [_edit_last] => 10 [_ukrnet_feed_include] => 1 [_oembed_0945ea0a0d614a52cad210e4fdf834a1] =>
В Ужгород за сприяння Олімпійського комітету Угорщини доставили першу партію гуманітарної допомоги для Олімпійського комітету України. У вантажі спортивний одяг та взуття, повідомляє Олімпійський комітет Угорщини.
Після початку війни Олімпійський комітет Угорщини запропонував допомогу Олімпійському комітету України. Це питання узгодили керівники олімпійських комітетів двох країн Жолт Дюлаї та Сергій Бубка.
Сергій Бубка звернувся до низки організацій та підприємств з проханням за можливості надіслати допомогу в Ужгород до Закарпатського обласного відділення Національного олімпійського комітету України. Олімпійський комітет Угорщини долучився до організації доставки гуманітарного вантажу.
В Ужгороді допомогу представникам Національного олімпійського комітету України передав Бела Дьор, генеральний секретар Олімпійської академії Угорщини.
Наступного тижня делегація Олімпійського комітету Угорщини доставить в Україну наступну партію спортивного спорядження.
8 квітня юні минайці відправилися автобусом в Угорщину, а саме в місто Естергом, де будуть проживати.
Закарпатський клуб скористався запрошенням наших географічних сусідів – тренуватися в їх столичний клуб відправилися 25 дітей: вихованці Академії та діти з родин переселенців, які зараз проживають на Закарпатті.
Угорський клуб забезпечить їх не тільки тренувальним процесом, а й всім необхідним. В тому числі і навчанням. До речі, займатися з ними будуть україномовні тренери, повідомляє офіційний сайт ФК «Минай».
Будапештський спортивний клуб – Зугло (BVSC-Zugló) запропонував біженцям із України безкоштовно тренуватися на базі закладів клубу.
Як повідомив голова клубу Кріштоф Сатмарі на пресконференції, протягом минулого місяця він двічі відвідав Закарпаття і саме тоді виникла думка, що українським біженцям потрібно надати таку можливість, що допоможе їм хоча б трошки відволіктися від сумних реалій, пов’язаних з їхнім становищем.
«Травму війни та втечі важко опрацювати, але спорт може зцілювати, спорт – це здоров’я та певна віддушина для молодих людей у цій травматичній ситуації», – зазначив він.
Він підкреслив, що всі об’єднали зусилля, відшукали тренерів зі знанням мови, підготували спортивний інвентар, надрукували двадцять тисяч листівок англійською та українською мовами для контакту.
«Ми також закликаємо й інші клуби та спортивні федерації долучитися до ініціативи за можливості. Щоби полегшити життя молодим людям, які втекли від війни до нас», – додав очільник клубу.
