Сергій Ребров: «Я люблю угорців»

Український головний тренер угорського «Ференцвароша» Сергій Ребров дав ексклюзивне інтерв’ю угорському порталу Origo, в якому розповів про свої тренерські методи, дитинство та поділився, чому любить тренувати цю команду.

Минув певний час після досягнення величезного успіху. Через 25 років «Ференцварош» знову ввійшов до групи Ліги чемпіонів, і команда Угорщини опинилася на головній дошці втретє («Ференцварош» 1995, «Дебрецен» 2009). Чи усвідомлюєте ви, чого досягли?

Без уболівальників це дуже важко зрозуміти. Ми в особливій ситуації, нам довелося грати в дивних обставинах, діяли інші правила для матчів ліги та відбору ЛЧ. Я впевнений, що ми пишалися б собою набагато більше та святкували б успіх набагато краще, якби з нами були наші вболівальники. Без них нам важко. Звичайно, я розумію, наскільки значний цей успіх для гравців, уболівальників та Угорщини. Це великий крок уперед, який, безумовно, допоможе всьому угорському футболу. Ми будемо грати проти справжніх зірок, багато молодих людей приїдуть на матчі або почнуть займатися футболом завдяки нам. Я впевнений, що в майбутньому це все піде на користь угорському футболу.

«Ференцварош» 1995 року, який був у Лізі чемпіонів, став справжньою легендою для покоління, котрому тепер 30–40 років. Чи зможе ця команда досягти подібних висот?

Протягом двох останніх років ми дуже багато працювали, щоб досягти цього. Важко сказати, який результат матимемо в груповому раунді. З гравців тільки в Зубкова був мінімальний досвід гри в ЛЧ, але це також говорить про те, що ми ніколи не знаємо наперед, що відбудеться на полі.

Усі з нетерпінням чекають на матчі, але це вже дійсно найвищий рівень. Дуже важко щось прогнозувати, адже нам доведеться протистояти найкращим гравцям та найкращим командам. Будемо ретельно готуватися і постараємося успішно змагатися.

Якщо ми вже заговорили про досвід, то на сьогодні найсерйозніший досвід у ЛЧ з усієї команди у вас. Вам пощастило бути гравцем і навіть тренером у Лізі чемпіонів.

Це правда, але я не міг вийти на поле. Хоча маю досвід як гравця, так і тренера, це зовсім інша річ. Зовні це важко передати, на полі повинні бути лідери команди, які мають досвід і можуть допомогти, якщо щось трапиться. У нас молода команда, і нам за все треба важко боротися – за наступний матч, за наступне очко.

Після скасування групового матчу проти «Мольде», ви схопилися за голову, на обличчі була помітна широка посмішка, яку рідко можна побачити. Що ви відчували, коли успіх став гарантованим?

Увесь матч проходив у дуже напруженій атмосфері. Гравці відчували, що їм потрібно було зробити лише один крок, один величезний крок. Вони не могли точно показати, на що здатні. Останні 10–15 хвилин виявилися дуже важкими, гравці втомилися, уже не могли концентруватися. Я дуже нервував, бо знав, що ми здатні на більше, ніж це. Дуже важко пройти чотири кваліфікаційні раунди проти європейських команд-чемпіонів, але загалом я думаю, що ми заслужили на успіх.

Що сталося після матчу? Чи могли ви заснути, чи було святкування?

Моя дружина також була там, на стадіоні, після перемоги ми відкрили шампанське, але заснути тієї ночі я не міг. Можу лише повторити: без уболівальників дуже важко. Багато людей знаходилося на стадіоні, вони нас підтримували, але вся атмосфера була б зовсім іншою, якби ми могли досягти цього успіху перед аншлагом. Коли граєш перед порожніми рядами стільців, втрачаються справжні емоції.

Тобто з фанатами було б простіше?

Ми граємо для наших уболівальників. Нам довелося провести ці матчі, але гравцям і нам було дуже важко перебувати на порожніх стадіонах, тому що без уболівальників атмосфера футболу відсутня. Я радий, що ми потрапили до групового етапу, радий, що на матчах усе ж будуть глядачі, навіть якщо й обмежена кількість. Дуже важливо бачити людей, для яких наш успіх справді має значення.

Скільки повідомлень ви отримали після матчу проти «Мольде»?

Близько 30 чи 40 повідомлень на Whatsapp та Viber, але мене немає в соціальних мережах: ні у Facebook, ні в Instagram. Мене вітали близькі друзі, які цінують мій успіх і радіють разом зі мною. Усе, що я можу вам розповісти по секрету, це те, що мені написав і Андрій Шевченко.

Як святкували гравці, про це вам щось відомо?

Зазвичай мені все одно, що роблять гравці після матчу. Це був їхній момент, я не знаю, що сталося в роздягальні чи після. Вони досягли величезного успіху в тому, за що ми боролися два роки, для багатьох це найбільший успіх у житті. Власне той факт, що хтось може бути там, у Лізі чемпіонів, є величезним визнанням, і кожен переживає це по-своєму. Напевно, вони розважалися в роздягальні, а потім на стадіоні. Їм не потрібно було тренуватися наступного дня, я дав їм вихідний, бо був упевнений, що ніхто не зміг би сконцентруватися на тренуваннях після такої події.

Група ЛЧ в Угорщині прирівнюється практично до виступу на чемпіонаті Європи. Чи відчували ви масштаби такого успіху?

Я знав, що на цих матчах більша частина країни підтримувала нас. Люди раді за нас, навіть якщо вболівають за інший клуб. Ми представляємо всю країну, а не лише Ференцварош. Я бачу, наскільки це важливо для людей. Пам’ятаю, якою була атмосфера, коли угорці грали проти Словаччини чи Хорватії. Минулого року багато вболівальників вирушили з нами за кордон на матч проти «Динамо». Це великий успіх для всіх, уболівальники можуть відчути, що зараз ми трішки кращі за команди із сусідніх країн. Фанати пишаються своєю командою.

Два роки тому, коли ви прибули до Ференцвароша, чи могли подумати, що за такий короткий час досягнете майже всього? Титул чемпіона, груповий етап у Лізі Європи, а потім у Лізі чемпіонів. Скільки ще може розвиватися ця команда?

Я не ставлю перед собою нездійсненної мети, вірю в повсякденну роботу. І намагаюся донести це гравцям. Ми завжди повинні зосереджуватися на кожному окремому матчі й тоді побачимо, чого можемо досягти. Ось як я працюю. Ретельно готуюся до кожного матчу, дуже серйозно сприймаю кожну гру, намагаюся передати це й гравцям. Якщо просто думати про те, куди потрапиш через рік, то це буде нереально. Звичайно, нам потрібні плани, стратегія, але мета полягає в тому, щоб ставитися до матчів якомога серйозніше, і тоді ми побачимо, що з цього вийде, як зараз. Ніхто з нас не налаштовував себе, що тепер нам треба потрапити до Ліги чемпіонів. Ми зробили все, що могли, витягнули з себе максимум і заслужено потрапили до ЛЧ, але заслужили це лише тому, що були належним чином зосереджені на кожному матчі.

Чи вважали ви два роки тому нормальною метою включити «Ференцварош» до Ліги чемпіонів?

У такому клубі, як «Ференцварош», ніхто не може сказати тренеру, що через два роки їм потрібно бути в Лізі чемпіонів. Звичайно, усі думають, що було б добре там опинитися, у нас є шанс туди потрапити, але поставити це як мету – майже нездійсненна місія. Щоб досягти такого успіху, була необхідна кропітка робота кожного.

Наскільки здивувалися в Європі, що угорська команда досягла такого успіху? Для тренера це вважається великим прогресом?

Звичайно, це дуже серйозне досягнення, але я зосереджуюся лише на власній роботі. Я не роздумую над тим, яке місце посідаю в рейтингу тренерів або чимось подібним. Для мене найважливішим є те, що я можу займатися улюбленою справою. Люблю спілкуватися зі своїми гравцями, спостерігаючи, як з кожним днем вони розвиваються. Гадаю, кожен тренер поводиться так само, робить свою справу, але ми ніколи не знаємо, що принесе завтрашній день. Потрібно бути чесним із гравцями, наполегливо працювати, і успіх прийде.

Чи можна утримати «Ференцварош» на цьому рівні?

Я вважаю, що гравцям важливо не втрачати мотивацію, бути працелюбними, удосконалюватися й далі. Моя філософія полягає в тому, що, якщо гравець втрачає мотивацію, потрібні зміни. Ви можете бачити, скільки кадрових змін відбулося порівняно з моїм першим роком. Гравцям слід інтенсивно працювати, і, звичайно, їм також потрібні відповідні навички. Найголовніше: якщо хтось не мотивований, він має піти, і команді необхідна «свіжа кров». Ми замінюємо по три-чотири, а то й п’ять футболістів кожні шість місяців. Гравці повинні відчувати, що існує конкуренція на їхню посаду, щоб ми могли залишатися конкурентоспроможними.

Чи може «Ференцварош» претендувати на ще кращих гравців, чи сезону в ЛЧ для цього недостатньо?

Клуб тепер отримує серйозні гроші, але дуже важко вирішити, чи варто купувати за них дорогих гравців і витрачати кошти на їхню високу зарплату. Це непросте рішення, однак частина бюджету обов’язково піде на це. Узимку команду слід посилити ще раз, нам треба брати до уваги майбутнє клубу.

Я знаю, що у вас також є менеджер, як і в гравців. Як це працює з тренерами, до вас теж звертаються з пропозиціями?

Існує різниця між гравцями та тренерами. Наприклад, якщо гравець має п’ятирічний контракт, він захищений і може залишатися в клубі протягом цього часу. Тренер ніколи не знає, що принесе завтрашній день, бути тренером – це зовсім інша історія. Якщо гравець не витискає із себе максимум, то в крайньому разі вибуває ще на старті. Він може нервувати, але контракт його захищає. Якщо тренер оступиться, усе, що він створив, за одну мить може зійти нанівець.

Чи були у вас пропозиції від інших команд за останні два роки?

Так, я отримав кілька пропозицій, але мені тут подобається.

Поговорімо трохи про жеребкування. Складніше, напевно, бути не могло: «Ювентус», «Барселона», «Динамо» (Київ). Як підготуватися до зустрічі з такими суперниками? Ви вже почали?

Я спостерігав за цими командами й раніше. Крім того, завжди дивлюся матчі «Барселони» та «Динамо» (Київ). «Ювентуса» – рідше, але переглядаю більшість поєдинків таких команд, як «Манчестер Сіті», «Ліверпуль», а віднедавна й «Аталанти». Головне, що я знайомий з цими командами, мені не потрібно готуватися, як, скажімо, проти «Мольде». Усі знають ці команди, як вони грають, але ніхто не знає, як грати проти них. Ніхто не знає, як грати проти «Ліверпуля», але «Астон Віллі», наприклад, зуміла знайти метод. Гравцям потрібно показати сильні та можливі слабкі сторони команд. Боятися не треба, на поле слід виходити впевнено, і тоді є всі шанси добре представляти угорський футбол.

Якщо ви знаєте все про своїх опонентів, то ваша команда залишиться без роботи?

У жодному разі. Незважаючи на те, що я думаю, що знаю все, інформація повинна подаватися гравцям. Недостатньо показати їм три матчі. Це все як підготовка на кухні. Інгредієнти потрібно очистити, приготувати і лише після цього подавати на стіл. Гравцям також слід подавати готову інформацію, пояснити певні речі: як нападає противник, як захищається. Це неможливо показати за 6–7 годин, футболісти отримують 20-хвилинні відеоролики. Важливо все це їм пояснити, щоб вони зрозуміли й повірили в те, що ми показуємо.

Я поспілкувався з багатьма гравцями, і всі погодилися, що в них ніколи не було такого професійного тренера, як Сергій Ребров. Де ви набули цього менталітету?

Ще будучи гравцем, я дуже серйозно ставився до підготовки і був дуже дисциплінованим. Завжди пам’ятав про інтереси команди. Мав справу не з одним тренером, у кожного з них навчався чогось та вносив до свого власного арсеналу те, що, на мою думку, було корисним. Працював також і помічником тренера, вивчив багато робочих процесів. Відвідував команди Пепа Гвардіоли та Юргена Клоппа, спостерігав за їхніми тренуваннями. Мені подобалася можливість розвиватися й формувати свій власний стиль.

Усі дуже раді, що «Ференцварош» матиме можливість зіграти проти Мессі чи Кріштіану Роналду. Але як щодо тренера збірної, якщо вам доведеться готуватися своїх хлопців до гри проти таких великих зірок та геніїв?

Я теж радий цьому.Радий, що ми тут і до Будапешта приїздять топ-команди. Ми будемо ретельно підготовлені, але всі знають, на що спроможні Мессі чи Роналду та скільки коштують футболісти такого калібру. На щастя, на полі присутні 11 гравців, а не один. Це велика подія для всієї країни, і шанувальники будуть раді побачити найкращих у світі футболістів.

Чим були б ви задоволені після групового раунду? Ви мислите очками, голами?

Команда не була в ЛЧ уже 25 років. Найголовніше – бути конкурентоспроможними, добре представляти Ференцварош та Угорщину.

Ви коли-небудь були на «Пушкан-арені», де ваші підопічні виступатимуть на домашніх матчах?

Одного разу, минулого року на грі U21. Гера Золі – тренер збірної, я вийшов їх підтримати. Відтоді там не був.

Ви раді, що матчі відбудуться саме там?

Звісно. Ці матчі дуже важливі для вболівальників, і чим більше їх може бути, тим краще.

Одного разу ви забили гол у Барселоні на матчі ЛЧ. З якими почуттями повернетесь туди?

Якщо хтось із моїх підопічних забиває гол, це завжди чудове відчуття. Зазвичай я не переймаюся своєю кар’єрою гравця. Коли виходжу на стадіон, на якому був раніше, з’являються певні спогади, але зараз у мене інші справи. Мені не потрібно говорити гравцям: «Слухайте, саме так я забив гол у ЛЧ». Ми потрапили сюди заслужено, хлопці заслуговують на право бути в Лізі чемпіонів.

Згадаймо трохи про третього суперника – «Динамо» (Київ), у якому ви були і гравцем, і тренером. Ваш відхід був трохи дивним, з якими почуттями ви повернетеся назад?

Буде непросто. Я люблю «Динамо», у ньому я став справжнім футболістом, грав у цій команді 10 років. Поважаю свого суперника, але доведеться відкинути власні емоції. Я професіонал, працюю заради успіху «Ференцвароша».

Чи є в Києві хтось, у кого ви попросите допомоги?

У мене чудовий тренерський штаб. Якщо це можна вирішити, хтось вийде на місце події, оцінить суперника, нам не потрібна стороння допомога.

Як часто буваєте в Україні?

На жаль, через локдаун їздити туди-сюди, як раніше, неможливо. Останнього разу був улітку.

У дитинстві ви мріяли про те, що колись стоятимете саме тут?

Коли я був дитиною, усе працювало інакше, у тому числі Ліга чемпіонів. Тоді в Кубку європейських чемпіонів були представлені справді лише чемпіони, там було багато престижу, сьогодні це більше бізнес.

Я народився в Донецькій області, мріяв стати гравцем «Шахтаря». Зрештою потрапив у «Динамо». У дитинстві я не був упевнений, що стану футболістом. Тривалий час одночасно займався волейболом, баскетболом та футболом, мав по три тренування на день: уранці перед уроками – з баскетболу, після школи – з футболу, а ввечері – з волейболу. Це було моїм життям, я любив спорт і не уявляю себе без нього.

А без «Ференцвароша»?

Нам подобається тут. І мені, і моїй сім’ї. Я люблю угорців, усі дуже доброзичливі до нас. Мої діти ходять тут у дитячий садок. Проблеми в нас виникають лише з мовою, не дуже виходить, дуже складна. Уже вивчив кілька слів: доброго ранку, доброго вечора, дякую. Але радий, що всі в команді знають англійську, так набагато зручніше.

Як вдалося перенести карантин?

Ми були тут, у Будапешті. Могли тренуватися з командою, але сім’я, звичайно, залишалася замкнена. З двома дітьми було непросто, особливо в іншій країні, але я щасливий, що той період закінчився. З дітьми, яким п’ять та три з половиною роки, було непросто, у мене ще є 21-річний син, але він не живе зі мною. Мій молодший син завжди запитує, коли все це закінчиться, але, звісно ж, відповіді ніхто не знає.

Вас зупиняли з кінця вересня, коли ви спускалися до магазину за покупками?

Чомусь жінки не дуже, а от чоловіки якраз навпаки. Багато людей дякують нам за те, що ми досягли, просять сфотографуватися чи дати автограф, але це цілком нормально.

Багато людей звинувачують команду в тому, що лише 3–4 угорці регулярно отримують шанс потрапити до неї. Що б ви сказали тим, кому це не подобається?

Таке завжди буде. Коли я грав у футбол у Саудівській Аравії і в другому моєму матчі ми перемогли з рахунком 6:0, першим питанням було те, що це за нудна гра, навіщо ми так багато пасуємо. У футболі найголовніше – конкуренція. Мені байдуже, угорцем чи іноземцем є футболіст. Для мене було б важливо, щоб у «Ференцвароші» грали найкращі угорці, але це не так. Якщо подивитися на національну збірну, то 90% футболістів грають за кордоном. Повернути їх додому непросто. Якщо ми хочемо продовжувати виступати на найвищому рівні, нам потрібна конкуренція за позиції, і деколи цей бій домашні гравці програють. Хтось не може бути в команді лише тому, що він угорець.

«Фраді» (альтернативна назва клубу «Ференцварош», – ред.) стартує в ЛЧ 20 жовтня в Барселоні. Мені все ще здається сюрреалістичним, коли я кажу, що відбудеться матч «Барселона» – «Ференцварош».

Повірте, мені теж. Це непросто, але що поробиш? Це буде дуже складний матч, перший у груповому раунді, плюс виїзний. Ми будемо добре підготовлені й гідно представимо всю країну. Я впевнений, що гравцям дійсно сподобається бути на тому ж рівні, що й «Барселона», а національна команда також отримає профіт від того, що футболісти повернуться додому впевненими в собі.

Джерело: ORIGO